ЯКІВ (ЯЦЬ) ФРАНКО (1802–1863) – батько Івана Франка, коваль з села Нагуєвич; добра й побожна людина: він подарував сільській церкві в рідному селі Євангеліє в срібній оправі, а на честь скасування панщини (кріпацтва) в Галичині викував пам’ятного залізного хреста. Покладав великі сподівання на освіту свого первістка: поет згадував, як батько, запрошений на іспит, на якому нагороджували найуспішніших учнів, заплакав, почувши першим ім’я свого сина.

«З людьми і для людей», – таке кредо сповідував Яків Франко.

МОЛОДІСТЬ – весна людського віку, пора буяння сил і розквіту сподівань.

Франко покладав свої надії на молодь, звертаючись до неї:

«До праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими! Здобувайте знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і статочних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею».