ЖАРТИ – дотепи, витівки задля сміху; за Аристотелем – «відпочинок для душі».

Франко мав блискуче почуття гумору, полюбляв жартувати, умів дотепно відповісти. Одного разу навіть вийшов зі скрутної ситуації, розборонивши бійку і запропонувавши бешкетникам надиктувати лайки до нотатника.

Тарас Франко згадував: «В життю серед родини Тато також говорив залюбки жартом, сипав каламбури і сміявся безжурно». А син Петро оповідав, як батько давав дітям 10–20 сотиків [центів] зі словами: «На, пропий на яблука!»

* * *

Франка часто питали, коли він устигає так багато читати: «Ви ж так багато самі пишете!»

Він відповідав на повному серйозі: «А я не читаю книжок. Я їх нюхаю!»

* * *

Коли композитор Микола Лисенко зустрів автора «Вічного революціонера», то обійняв його зі словами: «Франко – це святий!» – «Н-но, хіба турецький!» – з тихим сміхом відповів йому письменник, натякаючи на свої вічні нестатки (турецький святий – голий, босий, бідний).

* * *

Якось сходознавець Агатангел Кримський умовляв Франка вивчати арабську мову:

«При Вашому великому інтересі до арабських казок і при Ваших філологічних здібностях Вам піде це не тяжко. У нас немає нікого, хто міг би перекласти з оригіналу «Тисячу й одну ніч»».

«Мій дорогий друже! – відповів Франко. – Я не можу дати собі ради з моїми власними ночами, а Ви хочете дати мені ще тисячу арабських».

* * *

Франкові, завжди гострому в оцінках, дорікнули, що своєю рецензією він убив молодий талант.

– Талант, який можна убити рецензією – не талант, – відказав письменник.

А на вірш одного поета з модерністичного угруповання «Молода Муза», де були рядки: «Люба, зорі з нас сміються, / Що по ночах не спимо...», відреагував так: «Не диво, що на таке зорі сміються. Кінь би сміявся!».

ЖУРНАЛІСТИКА – основний вид професійної діяльності Франка, яким він заробляв на життя. Сам перелік видань, в яких він виступав автором публікацій, редактором чи засновником, доволі поважний: «Друг», «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ», «Товариш», «Зоря», «Правда», «Діло», «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос», «Kurjer Lwowski», «Житє і слово», «Літературно-науковий вістник». Друкувався у віденській газеті «Die Zeit», багатьох інших європейських часописах. Публіцистику письменник уважав «школою політичного думання».