ІВАН (з давньоєврейської – Божа благодать) – так назвав сина-первістка Яків Франко на честь свого батька.

Утім, існував звичай називати дитину іншим, «домашнім» іменем, аби вберегти її від нечистої сили: Івана Франка в дитинстві кликали Мироном, а його молодшого брата Захара – Михайлом. Так був Франко «малим Мироном» приблизно до 5-літнього віку, до навчання у початковій школі. Згодом – це улюблений Франків псевдонім (прибране ім’я), відомий у різних варіантах: Мирон, Мирон***, Myron, Miron***, Myron***, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин та ін.

По тому матиме Франко цілу низку літературних «масок», за якими ховатиме свій правдивий «профіль»: Джеджалик, Руслан, Іван Живий, Невідомий, Не-Давид, Не-Теофраст, Non severus, Vivus, Марко В-а, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова, І. Ф., Ів. Фр., I. F., Iw. Fr., Ккк й ін. – усього близько сотні псевдонімів та криптонімів.

ІМЕНИНИ – день ангела, який святкують за церковним календарем.

У Галичині вітали з іменинами, а не з днем народження. У родині Франків кожному іменинникові випікали пиріг, на якому тонким тістом писали ім’я, і тільки на батьковому іменинному пирозі стояло слово ТАТО. Рецепт пирога зберегла Анна Франко-Ключко.